Основні поняття у сфері інклюзивної освіти

Розвиток інклюзивної освіти у всьому світі, і в Україні зокрема, спонукає нас переосмислювати поняття, які асоціюються з цим явищем.

Аналіз основних міжнародних документів та наукових праць дає підстави стверджувати, що інклюзивна освіта все більше стає ознакою якості освіти. Вона гарантує право кожної дитини на рівні можливості та значущу участь у освітньому процесі.

У різних джерелах інклюзивна освіта чи інклюзивне навчання описується по-різному, немає єдиного визначення цього феномену. Втім, є спільне бачення основних принципів інклюзивної освіти.

· Основою інклюзивної освіти є правовий підхід, що базується на забезпеченні права на освіту для усіх дітей. Насамперед, для дітей із соціально вразливих груп.

· Наступний принцип – позитивне сприйняття багатоманітності. Тобто сприйняття індивідуальних відмінностей учнів як корисного ресурсу, а не як проблеми.

· Інклюзивне навчання передбачає максимально значущу участь усіх учнів в освітньому процесі, а не лише їхню фізичну присутність у класі.

· Інклюзивна освіта – це постійний процес виявлення й усунення бар’єрів, максимальне залучення наявних ресурсів.

· І, насамкінець, інклюзивна освіта стосується усіх учасників освітнього процесу – дітей, педагогів, батьків. Це означає, що ми повинні звертати увагу і на перешкоди, які заважають батькам та іншим членам місцевої громади брати участь у житті школи.

Очевидно, що відбувається зміна парадигми щодо проблеми обмеження участі дітей в освітньому процесі. Причини такого обмеження вже не пояснюють лише особливостями розвитку дитини, а вбачають у перешкодах, що існують у навколишньому середовищі. Ці перешкоди можуть бути різними. Наприклад, архітектурні (відсутність пандусів, обладнаних туалетів, недоступність транспорту); інформаційні (недоступність інформації для осіб з порушеннями зору чи слуху); інституційні (недосконале законодавство і нормативно-правова база). Бар’єрами для дітей з особливими освітніми потребами, у тому числі дітей з інвалідністю, можуть бути ментальні бар’єри – наші ставлення та упередження.

Відповідно, зусилля слід спрямовувати не лише на зменшення впливу порушень розвитку на життєдіяльність дитини. Перш за все, їх потрібно спрямовувати на усунення бар’єрів у навколишньому середовищі.

Таке нове розуміння особливих потреб співзвучне з розумінням інвалідності, зазначеним у Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю», яку Україна ратифікувала у 2009 році. У цьому документі наголошується, що поняття інвалідності еволюціонує. Воно є результатом взаємодії між людьми з інвалідністю і бар’єрами, які існують у навколишньому середовищі та ставленні людей. Ці бар’єри заважають максимальній і ефективній участі людей з інвалідністю в житті суспільства.

Сучасне розуміння інклюзивної освіти охоплює ширші категорії дітей, які ризикують бути вилученими із системи загальної освіти. Насамперед, це діти з порушеннями психофізичного розвитку, діти з інвалідністю, діти – представники етнічних меншин та інші.

Таке бачення інклюзивної освіти і дітей з особливими освітніми потребами повністю співзвучне з основними поняттями, які містяться у Законі України «Про освіту». У цьому документі ми можемо знайти визначення, що таке«інклюзивне навчання», «інклюзивне освітнє середовище», «універсальний дизайн», «розумне пристосування» та інші терміни, що пов’язані з інклюзивним навчанням. Закон також визначає, що «особа з особливими освітніми потребами – це особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту».

Ключове у цьому визначенні – це додаткова підтримка, що передбачає не лише додаткові фінансові і матеріально-технічні, а й людські ресурси. Наприклад, додаткові фахівці, асистенти педагога тощо. Це, в свою чергу, зумовлює потребу не лише забезпечення цими фахівцями, а й їхню підготовку до роботи в інклюзивному освітньому середовищі як членів команди, спільно з учителем, батьками та іншими спеціалістами.

Також важливо зауважити, що додаткова підтримка важлива не лише для дитини з особливими освітніми потребами, а і для її найближчого оточення – батьків, педагогів, які працюють з нею, усього закладу освіти.

Зростаюче розуміння понять «інклюзивна освіта», «діти з особливими освітніми потребами» ставить перед нами новий виклик – зрозуміти поняття «інклюзивна педагогіка». Воно вимагає від учителя вміння працювати у класі, де навчаються різні діти – з різними психофізичними особливостями розвитку, різною культурою, різних етносів і національностей, різним соціально-економічним статусом. Від учителя очікується готовність і вміння працювати в різнорідному середовищі, гнучко реагувати і враховувати відмінності учнів та їхніх родин, формувати спільноту, де права й внесок кожного є цінним і унікальним.

Автор: Наталія Софій, кандидат педагогічних наук, директор Всеукраїнського фонду «Крок за кроком»

Кiлькiсть переглядiв: 99

Коментарi