• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Сторінка психологічної служби
• ттв

ЩО МИ ЗНАЄМО ПРО ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ?

Торгівля людьми не оминула жодну країну світу. На жаль, не стала винятком і Україна. Як зазначає щорічна доповідь Державного департаменту США про торгівлю людьми від 19 червня 2013 року, «Україна є країною походження, транзиту та поступово стає країною призначення для чоловіків, жінок і дітей, яких піддають примусовій праці та сексуальній експлуатації. Українці стають жертвами торгівлі людьми в Україні, а також у Росії, Польщі, Іраку, Іспанії, Туреччині, Кіпрі, в Республіці Сейшельські острови, Португалії, Чеській Республіці, Ізраїлі, Італії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Чорногорії, Великобританії, Казахстані та Тунісі. Громадяни іноземних країн, включаючи Молдову, Узбекистан, Пакистан, Камерун та Азербайджан, піддавалися в Україні примусовій праці. Найбільш уразливими до торгівлі людьми є українці, які проживають у сільській місцевості з обмеженим доступом до працевлаштування. Вербувальники часто застосовують до них насильство, обман та боргову кабалу. Жертв торгівлі людьми з метою примусової праці експлуатували у сфері будівництва, сільського господарства, промисловості, домашньої роботи, лісозаготівлі, догляду за дітьми та жебрацтві».
Торгівля людьми – означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою чи її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю становища, шляхом підкупу, у вигляді платежів, вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.
Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан або вилучення органів.
У національному законодавстві поняття торгівлі людьми визначається у ст. 1 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» як здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином.
Нова для України група ризику – вимушені переселенці або внутрішньо переміщені особи (ВПО) із зони конфлікту. Станом на лютий 2015 року за даними ООН в Україні нараховувалося понад 1 млн. ВПО, з них біля 33 тис. осіб перебували в м. Київ. Через невизначеність щодо перспектив подальшого влаштування, побутові складнощі та брак ресурсів (зокрема, фінансових) такі люди є особливо вразливими та схильними до прийняття сумнівних пропозицій вербувальників. Крім того, деякі переселенці намагаються отримати притулок за кордоном. Але брак знань щодо вимог міжнародного та внутрішнього законодавства інших країн щодо статусу біженця або шукача притулку робить їх легкою здобиччю як мінімум шахраїв, а як максимум торгівців людьми.
Високий ризик потрапляння до тенет торгівців людьми мають також:
· трудові мігранти (насамперед, з неврегульованим статусом);
· особи, які незаконно виїжджають за кордон чи перебувають там або незаконно в’їхали чи перебувають на території України;
· особи, які користуються послугами шлюбних агенцій, фірм з посередництва у працевлаштуванні, в т.ч. і за кордоном;
· особи, які займаються модельною діяльністю;
· особи, які працюють у сфері розваг;
· особи, які займаються проституцією;
· особи, які раніше постраждали від торгівлі людьми;
· алко- та наркозалежні особи.
Основними міжнародними документами з питань протидії торгівлі людьми, які набули чинності в Україні, є:
ü Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року (ратифіковано Україною 4 лютого 2004 року) та два протоколи до неї: Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю;
ü Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення (CETS № 201), ратифіковано Верховною Радою у листопаді 2007 року;
ü Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, ратифікована Україною у жовтні 2010 року;
ü Конвенція МОП № 182 Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, ратифікована Україною у травні 2000 року;
ü Конвенція № 29 МОП Про примусову чи обов’язкову працю, ратифікована Україною у 1956 році.
Також існують інші статті Кримінального кодексу України, що стосуються різних аспектів протидії торгівлі людьми, зокрема:
Ст. 146 Покарання за незаконне позбавлення волі або викрадення людини.
Ст. 303 Покарання за примушування до зайняття проституцією чи сутенерство.
Ст. 304 Покарання за втягнення в злочинну діяльність.
Ст. 301 Покарання за ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів.
Ст. 150 Відповідальність за експлуатацію дітей.
Ст. 150-1 Відповідальність за використання малолітньої дитини для зайняття жебрацтвом.
Ст. 143 Відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.
Ст. 144 Відповідальність за насильницьке донорство.
Ст. 332 Відповідальність за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України.

Коментарi